Небезпека і страх: різні феномени, різні системи головному мозку

Наш власний сенс особистої ідентичності - наша віра у безперевність нашого досвіду, цільно сплетене воєдино минуле, теперішнє та майбутнє - формує серію наративів (сюжетів, розповідей), які ми повторюємо самі собі, і через які ми розуміємо що власне відбувається. Саме так розпочав свою доповідь  Joseph LeDoux (Emotional Brain Institute, New York University, USA) .

Уроки від різних себе

Усвідомлений досвід з'являється із неусвідомлених процесів головного мозку 

Стартовою відміткою у його розумінні свідомості стало дослідження, яке вони разом із Gazzaniga провели у 1970-х за допомогою методики "розщепленого-мозку пацієнтів", чиє мозолисте тіло було розділене хірургічним шляхом у спробі контролю епілепсії .¹

Використовуючи зображення, які вони показували півкулям, відповідальним за візуальну сферу, LeDoux та Gazzaniga виявили, що образи можуть стимулювати невербальну праву півкулю ініціювати поведінку, яку не можливо тим пояснити. Проте, вербальна ліва півсфера, яка не ініціювала поведінку та була несвідомою того, чому така поведінка здійснювалася, тим не менше "знала" та могла сказати дослідникам точно чому вона виникла. 

Ліва півкуля просто винаходила правдоподібне (але не правдиве) обгрунтування з метою пояснити те, що відбувається із самим собою, частиною якої вона була.

Ліва півкуля запросто справлялася із придумуванням пояснень поведінки, яку вона не ініціювала

З тих пір LeDoux повірив, що його розуміння того, ким ми є, це просто розповідь для самих себе та інших, та наша поведінка, часом ініційована несвідомою системою, є важливим дописувачем цієї розповіді.

Небезпека є універсальною, страх - ні

Інтригуючим аспектом нашого емоційного життя  є той факт, що в-основному його смисл є радше культурально обумовленим, ніж біологічно визначеним. Тому, в той час як небезпека є феноменом, який вражає все людство, насправді всі форми розумного життя, страх є дуже варіабельним.

Наступні праці щодо того як мозок оцінює та реагує на загрозу найбільш чином проводилися на оцінці поведінки щурів, змусили професора LeDoux задуматися як поведінка, згенерована підсвідомо у відповідь на небезпеку співідноситься з нашим емоційним досвідом, таким як страх.

Ця думка розвинулася в обгрунтування розмежування між двома системами мозкової нейроциркуляції, які стосуються загрози, яку він та Daniel Pine визначили як то: одна, яка управляється переважно підсвідомо та визначає поведінкові реакції та фізіологічні зміни; та друга, яка опосередковує свідомі почуття (та cамозвітність) страху та тривоги.² Зміст останнього заповнюється когнітивно.

Люди шукають лікування через суб'єктивний досвід   

Хоча дві системи перебувають у взаємодії одна з одною, перша охоплює підкіркові зони, насамперед амігдалу, а друга охоплює переважно кортикальні області. Досвід страху не виходить з амігдали: суб'єктивний досвід, поведінка та психологічне збудження є різними, хоч і пов'язаними поняттями, сказав професор LeDoux.

Серед трьох понять суб'єктивний досвід є тим визначальним фактором, що змушує особу звернутися за лікуванням, та визначає рівень задоволення ним.Проте, можливо амігдала теж відіграє певну роль і є тим об'єктом, який варто приборкати, особливо фармакологічно. Що надалі сприяє успіху терапії в цілому.